Висновки

Отже ,Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Письменники, художники, музики опинились свідками грандіозних історичних подій, революційних струсів, що невпізнанно виразили життя. Багато з них у захваті привітали переміни та були у захваті від промов ідей Свободи, Рівності та Братства.
Але час йшов, та вони помічали, що новий суспільний порядок далекий від того суспільства, що передвіщали філософи XVIII століття. Наступила пора розчарування.
На початку століття у філософії та мистецтві прозвучали трагічні ноти сумніву щодо перетворення світу на принципах Розуму. Це сприяло виникненню нової світовзірцевої системи – Романтизму.

Погляди романтиків на життя, мистецтво, людину

• «Справжнє лихо полягає в тому, що нині все застигло у вульгарній прозі життя. І більшість людей спокійно сприймає все це і навіть почуває себе цілком добре, мовчки скочуючись по болоту до прірви» (Франц Шуберт).

• «Мене часом запитують, чи люблю я дітей. Звичайно, люблю, адже вони ще не стали людьми» (Шарль Нодьє).

• «Краще бути артистом чи бродягою, ніж власником маєтку або селянином, бо ж із володінням землею чи снопом пов'язані несправедлива тиранія та похмуре поневолення скнарістю» (Жорж Санд).

• «Світ поганий, поганий, жахливо поганий. І лише серце друга та спокутні сльози жінки можуть урятувати його від прокляття» (Ріхард Вагнер). • «Той, хто не зазнав щастя в нинішньому світі, хто не знайшов того, що шукав, нехай заглибиться у світ книг і мистецтва чи зануриться в природу — це вічно юне втілення старовини й сучасності» (Новаліс).

Характерні ознаки романтизму і його відмінність від класицизму та сентименталізму

Класицизм з його суворими правилами все в житті чітко розмежовував: погане — добре, чорне — біле. У романтизмі немає такої чіткості, у ньому існують відтінки, напівтони. Класицизм — це система, а романтизм — ні. Що стосується сентименталізму, він відображає внутрішнє життя людини в гармонії з навколишнім світом. А романтизм протиставляє внутрішньому світові цю гармонію.

Ознаки романтичного твору: у романтичному творі немає дистанції між героєм і автором; автор не засуджує героя, навіть якщо щиро зображує його духовне падіння, із сюжету зрозуміло, що герой не винний — винні обставини, що склалися. Сюжет такого твору, як правило, романтичний. У романтиків особливе ставлення до природи, їм до душі бурі, грози, катаклізми.

Особливістю романтичного мистецтва є перевага в ньому суб'єктивно — ліричного моменту. Зображення переживань героя, ставлення героя до життя для романтика важливіше за зображення самого життя. З усіх видів мистецтва романтики віддавали перевагу насамперед музиці, оскільки через неї багатогранніше та повніше можна виявити внутрішній світ людини.

Романтичний герой — це індивідуаліст, людина, яка пройшла у своєму розвитку дві стадії: до зіткнення з похмурою реальністю вона прагне подвигу та має бажання перебудувати світ; зіткнувшись з реальністю, герой усе ще вважає цей світ похмурим, нікчемним та підлим, стає циніком та песимістом. Зрозумівши, що світ змінити не можна, герой більше не прагне подвигу, зате все одно щоразу наражається на небезпеку.

Передумови виникнення романтизму

Велика французька буржуазна революція завершила епоху Просвітництва. Відомий філософ Карл Маркс сказав: «Романтизм — це своєрідна реакція на Французьку революцію». Письменники, художники, музиканти стали свідками грандіозних історичних подій, революційних струсів, що кардинально змінили життя. Багато хто з них захоплено привітав зміни та був у захваті від проголошених ідей Свободи, Рівності та Братерства. Але йшов час, вони помічали, що новий суспільний порядок далекий від ідеалів того суспільства, що передрікали філософи XVIII ст. Наступило розчарування.

На початку століття у філософії та мистецтві прозвучали трагічні ноти сумнівів щодо перетворення світу на принципах Розуму. Це сприяло виникненню нової світоглядної системи — романтизму. Романтики нерідко ідеалізували патріархальне суспільство, яке вважали царством добра, щирості, порядності. Оспівуючи минуле, вони брали за основу старовинні легенди та народні казки. Романтизм набув особливого характеру в кожній з європейських культур: у німецькій — містика; у англійській — це особистість, яка протиставляє себе розумній поведінці; у французькій — це незвичайні історії. Що ж об'єднало їх в одну течію?

Романтики не втікали від проблем життя. Головним завданням романтизму було вираження внутрішнього світу, душевних переживань, а цього можна було досягти, використовуючи історії, містику і т. п. Потрібно було показати парадокс внутрішнього життя, його ірраціональність.

Історичне підгрунтя

Ситуація в Європі наприкінці XVIII — початку XIX ст.

Епоха, яка почалась після закінчення першої буржуазної революції у Франції (1789 — 1794) й продовжувалась до останніх десятиліть XIX ст.,— епоха зламу старих феодальних відносин, росту класу буржуазії та її повної перемоги в основних країнах Західної Європи. У цей період у країнах Європи розгорнувся національно-визвольний рух, разом з тим почали загострюватись протиріччя буржуазного суспільства. Загалом Європа пережила сильне духовне потрясіння і глибоке розчарування у зв'язку з подіями Французької революції та наполеонівськими війнами. З'явились сумніви в тому, що людина в змозі змінити на краще суспільний лад мирним шляхом. Революція не привела до суспільної гармонії, вона скінчилася розгулом насильства і кривавим «якобінським терором». Не вдалося завоювати свободу та справедливість і з допомогою багнетів наполеонівських солдатів.

На початку XIX ст. ще точилась боротьба буржуазії проти феодального дворянства. Люди, виховані на творах Вольтера і Руссо, не могли не помітити, що суспільний порядок — не «царство розуму», яке провіщали письменники XVIII ст. Реальна дійсність, у якій утверджувалась егоїстична мораль власників і все купувалось та продавалось, нанесла непоправний удар по оптимізму просвітників.